Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77

Як закарпатські бетлегемаші гроші заробляють

На Закарпатті, навіть у радянські часи, діти ходити із хати до хати, співаючи колядки. Було багато вертепних колективів, самодіяльних, звісно, які одягалися в біблійних персонажів і несли між людей добру звістку.
Тепер із року в рік колядників стає все менше і менше, традиції забуваються… тай господарі незнайомцям не надто поспішають відчиняти двері.
«У моєму дитинстві діти колядували від щирого серця. Грошей їм за це ніхто не давав, бо люди жили бідно.
Хтось нагороджував гостей горіхами, хтось давав цукор у кубиках, хтось – домашню випічку. Дорослих частували вином і стравами, які були в хаті. Кутю в нас ніколи не варили. Це зараз вона стала популярною, але це – не закарпатська різдвяна страва, – розповідає газеті «Наш Хуст» 90-річний Юрій Левдар. – Давати колядникам копійки почали все пізніше, за радянської влади. Хоч церква була поза законом, колядувати все одно ходили. Мої діти – також. Сусіди їм могли дати по 5 копійок. 10 – це вже було багато. А карбованець діставався хіба що від рідних».
Тепер, коли Різдво є офіційним вихідним, діти співають релігійні пісні найчастіше лише в колі власної родини. Проте дехто все ж на Святвечір іде з хати до хати. На жаль, здебільшого лише для того, аби заробити грошей і купити необхідне.
Маленький Василько з багатодітної родини. У нього четверо братиків і дві сестрички. Діти чекають на Різдво з великим нетерпінням. Ще в листопаді зробили собі зірку та вивчили «Нова радість стала», «У Віфлеємі новина» та «Небо і земля».
«Колядувати ми підемо вперше, – розповідає 10-річний хлопчик. – Раніше в цьому не було потреби. Відколи помер батько, мама почала випивати і грошей не вистачає не лише нам на солодощі, але й на зошити та на щоденну їжу. Про одяг взагалі й не кажу. Доношуємо те, що дадуть родичі від своїх дітей».
Колядники придумали своєму колективі навіть назву «Звіздарі». Наймолодшому учаснику у гурті Дмитрику – всього три роки. Найстаршій Аліні – 13. Розраховують хустяни заробити хоч тисячу гривень. А от чи вдасться, не впевнені.
Отже, ми вирішили поцікавитись у більш досвідчених колядників, скільки ж можна заробити на свято народження Христа.
«У середньому незнайомі люди дають 10, максимум – 20 гривень.  Дехто – навіть 5. Якщо за вечір обійти  20 будинків, можна зібрати 400-500 гривень. Але при цьому варто пам’ятати золоте правило – найбільше дають родичі. Тому у виграші ті, в кого велика родина. Тітки, дядьки, бабусі, дідусі, як правило, «золотять руку» сто гривневими банкнотами. Декому дають навіть по 100 доларів. Отже, за 2-3 дні 2-3 тисячі гривень заробити можна спокійно»,- розповідає 12-річний Максим.
Вертепні колективи мають інші тарифи. Їх на Закарпатті називають «бетлегемашами». Але для того, щоб зібрати таку ватагу, треба постаратися, потрібні і костюми, і сам імпровізований будиночок, у якому з’явилося на світ Боже Маля.  Та й репертуар вертепників не такий, як у простих колядників. Тут уже потрібен сценарій, бо перед господарями розігрується цілі міні-вистава.
«Нас у гурті восьмеро – три пастухи, дід, цар, ведучий, тобто я, чорт і ангел. Виконуємо п’ять колядок і розважаємо ґаздів жартами. Для сценарію основу взяли з Інтернету, але дещо додумали самі, аби був більш закарпатським. Говоримо діалектом, деколи навіть використовуємо слова з чужих районів, щоб було колоритніше і веселіше, – зізнається 16-річний Богдан Роман.
У колективі переважно молодь. Лише роль діда виконує 67-річний чоловік. Ангелом і чортиком є діти – одному з них п’ять, іншому – шість років. Говорять вони небагато, але колядки знають добре. Найбільше діалогів у дійстві виконують ведучий, дід та пастухи.
За словами Богдана, бетлегемашів запускають далеко не в кожну квартиру. Але  хлопця це не дивує, бо як йому відомо, на Закарпатті за минулі роки було чимало випадків, коли колядники обчистили господарів. Тож недовіра до незнайомих людей для нього вважається нормальною. Найчастіше колектив наперед домовляється до кого і в скільки годин прийде, проте часом виникають і експромти.
«За три  дні і три ночі можу заробити до 5 тисяч гривень, – каже хлопець. – Але для цього треба мати багато знайомих і співати в  поті чола. Маловідомі люди дають на всіх нас десь по 100 гривень. Хтось дає стільки ж кожному. Хтось – взагалі 50 на всіх. 10 відсотків від заробленої суми ми неодмінно передаємо на церкву. Так робимо вже три роки».
Як зізнається колядник, частують гостей у Хусті не часто. Здебільшого, дають гроші уже після першої ж колядки і намагаються якомога швидше випровадити з дому. Утім декому доводиться співати й на біс.
«Бувають такі господарі, що допомагають нам, підспівують, а далі пропонують разом з нами виконати ще якусь колядку. Одного разу це була пісня, яку ніхто з нас навіть не чув. Ґазда був родом із Франківщини, там трохи інші звичаї. Тож він ще довго повчав нас, чому ми не всі колядки вивчили», – поділився спогадами закарпатець.
Як би там не було, а все ж добре, що навіть у містах зараз колядку можна почути не лише на фестивалях та не лише в церквах, що вона звучить і в домівках наших земляків.
zakarpatpost.net




Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.