Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77

«Мені снилося постійно, що піднімаюся на Говерлу»: 42-річний сапер, втративши на війні обидві ноги, зійшов на найвищу вершину України (+ФОТО)

42-річний Дмитро Котов cлужив сапером у батальйоні «Київська Русь». Разом з групою товаришів під час виконання бойового завдання підірвався на міні. Один товариш загинув, двоє — поранені. Грузин Зураб, який воює за Україну у Грузинському легіоні, вцілів. Викликав підмогу, надав першу медичну допомогу пораненим побратимам.

На жаль, Дмитро втратив обидві ноги. Та це не завадило йому піднятися на найвищу вершину України (2061 м). Його сходження внесли до Книги рекордів України!

До війни киянин Дмитро Котов працював виконробом на фірмі брата, яка займається дорожніми роботами. Коли почалась війна, вирішив йти на фронт добровольцем. Відтак навчався у навчальному Центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна». Був інструктором. Звідти поїхав на східний фронт… Називає себе універсальним військовим.

У Дмитра — дружина Тетяна та 16-річний син Вадим. Він — майбутній айтішник.

Розпитую Дмитра про його сходження на Говерлу.

— Я особливо не переживав. Був впевнений, що досягну вершини, — зізнається Дмитро Котов. — Звідки взялася ця ідея? Це мені щось стукнуло у голову і снилося постійно, що підіймаюся на Говерлу. Думка прийшла нізвідки. Я її довго виношував, а потім почав збирати команду. У Києві є Клуб ветеранів АТО. Його організував військовий капелан В’ячеслав Бевз. У клубі я поділився цією ідеєю. Побратими, які є його учасниками, підтримали мене.

— Скільки часу готувалися до сходження?

— Місяць. Інструктора зі сходження у мене не було. Мій товариш Володимир Бевз до війни займався туризмом. Але на Говерлі він не був. Тому йому було цікаво, що з цього вийде. Найскладнішими були останні 300 метрів. Я вже ніг не відчував… Мені було важко йти. Тому підіймалися помалу, тримаючись за руки. Так ланцюгом ці 300 метрів і пройшли.

f_kotov

Загалом сходження тривало з 6.30 до 16.30. У будиночку лісника ми відпочили 1,5 години, пообідали і рушили далі. Коли піднялися на вершину, було відчуття «так, ми це зробили!». На душі стало спокійно. Усі усміхалися.

— Ваші протези дозволяють вам проходити такі складні навантаження?

— У мене звичайні протези для ходьби по асфальту. У них важче йти, ніж у спортивних. Спортивні протези — моя мрія! Надіюсь, що з Божою допомогою мені вдасться їх придбати. Хтось мені у цьому допоможе. Мене протезували торік в Америці. Такі протези коштують 25 тисяч доларів. До того я ходив у навчальних протезах, але користувався милицями. Зараз милицями не користуюся, взяв їх з собою, лише коли підіймався на гору.

Найважчими були останні 300 метрів... Атовцю Дмитру Котову вдалося і їх подолати!
Найважчими були останні 300 метрів… Атовцю Дмитру Котову вдалося і їх подолати!

— А коліна у вас збережені?

— Слава Богу, київським лікарям вдалося зберегти мені коліна. Бо харківські лікарі хотіли їх відрізати… Це довга історія. Сказали, що коліна мені не знадобляться. Я сказав, щоб мене відправили до Києва. Вони сказали: «Не питання, найближчим бортом ми тебе відправимо. Нехай там з тобою няньчаться». Київським лікарям респект!

— Жорстко…

— Це війна! На війні все жорстко.

— Але коли збережені коліна, то й протези не такі вартісні…

— Звичайно! У рази дешевші.

— Про що шкодуєте?

— Шкодую, що ще раз не можу піти на фронт. Але планів на життя у мене багато. Буду їх обдумувати. Поки нічого не можу сказати. Сенсація буде несподіваною (усміхається. — Авт.).

— Що побажаєте хлопцям, які воюють на фронті?

— Бажаю, щоб швидше закінчилась війна і щоб вони повернулися додому, до родин. І щоб вони знову навчилися жити у мирному суспільстві. Я ніколи не хотів бути комусь тягарем. Тому мені будь-що треба було ставати на ноги.

Як я з цим впорався? На прикладі інших хлопців, які приходили до шпиталю. У них були такі самі поранення, як у мене. І ще гірші були, їм ще більше не пощастило. Вони показували приклад, що життя не закінчується, я захоплювався ними. І вирішив, що моє майбутнє буде таким самим. Я теж показуватиму приклад людям і сам житиму повноцінним життям!




Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.