Рахівщина історична: водолікарня Розенталя Калмана у Квасах

Засновником водолікарні у Квасах була ймовірно єврейська родина Розенталів. На початку ХХ століття підприємницьку діяльність батьків продовжив їхній син Калман Розенталь (нар. 1872 р. – 1927 р.). На початку 1900-х років він поступово розширив і вдосконалив квасівські купальні.

Це вже були два пансіони, названі на його честь: Розенталь І і Розенталь ІІ (останній ще називали «Порт-Артур»), які знаходилися на головній вулиці села. Водяні мінеральні купальні в той час мали 10 кабін, в кожній з яких було по дві ванни. Там щорічно лікувалися і відпочивали від двох до трьох тисяч людей. Туди приїжджали поважні гості, щоб вилікувати «гостець» (у той час так називали захворювання ревматизмом та запалення суглобів).

Для лікувальних процедур використовувалася вода з мінеральних джерел, різних за хімічних складом, зокрема: вуглекисло гідро­карбонатно-хлоридно-натрієва вода та вуглекислий бромно-йодо-ми­шяковистий гідрокарбонатно-хлоридний натрі­євий розсіл.

З 1923-го до 1924-го рр. заві­дувачем одного з пансіонатів в Квасах працював емігрант д-р Люцій Ремігійович Кобилянський (нар. 1855 – 1941) – український лікар, громадський і культурний діяч, колишній посол УНР в Угорщині.

Напередодні Першої світової війни, крім двох пансіонів з водо­лікарнею Розенталь Калмане володів корчмою та готелем «Ержибет», збудованих неподалік пансіонів з купальнями. У 20-х роках ХХ ст. уряд Чехословаччини часто переслідував Розенталя Калмана за проугорські настрої. В 1927 році, на 55-му році життя, він помер. Деякий час продовжували займатися купальнями його дружина Етела Розенталь (дівоче Цейхнер) та дочка Фанні володіли корчмою-рестораном (де можна було поснідати за 2.50 чеських крон, а за 7-8 – смачно пообідати) і готелем (ціна за ліжко – 5 крон).

Цікаво, що крім водолікарні Розенталів, у селі деякий час діяла ще одна невеличка приватна купальня (це підтверджують фотографії тих часів), якою володів місцевий мешканець на прізвище Попович (ім’я невідомо), який відкрив її на власній присадибній ділянці.

Згодом водолікарню Розе­нта­лів націоналізувала Чехословацька влада. Державна купель на 12 ванн та 20 кімнат діяла для приїжджих з Чехії, Словаччини, Галичини, Молдавії, Польщі до 1939 року.

Наприкінці 30-их та протягом 40-их років мінеральні купальні у Квасах занепали. І тільки на початку 50-х років ХХ ст., коли геологи розвідали і дослідили нові мінеральні родовища та джерела, розпочалося поступове відродження водолікування на Рахівщині.

У 1956 році Рахівський лісоко­мбінат побудував на нових свердловинах у Квасах першу за радянських часів водолікарню на Рахівщині на 5 ванн для лікування робітників підприємства. А вже у 1958 році квасівську водолікарню працівників лісової промисловості на 100 санаторних місць передано Закарпатській раді курортів і вона стала пансіонатом санаторного типу та віднесена до курорту місцевого значення. Спочатку він планувався як спеціалізована установа, в якій на основі лікування унікальною мінеральною водою, мали відновлювати сили льотчики-космонавти СРСР та персонал атомних електростанцій.

Після реконструкції в липні 1975 року пансіонат почав працювати цілорічно. В санаторій «Гірська Тиса» заклад перейменовано постановою Центральної ради з управління курортами профспілок з січня 1977 року.

Після тривалого часу, протягом якого оздоровчий заклад не діяв, він у липні 2008 року дістав друге життя завдяки приватним інвесторам із Києва. Після капітального ремонту там створено відмінні умови для комфортного відпочинку і ефективного оздоровлення хворих із патологіями опорно-рухового апарату й периферійної нервової системи.

Найбільш близькі за складом ­ аналоги «квасним» водам зі вмістом миш’яку санаторію у Квасах є лише на французькому курорті Ля-Бурбуль, у Німеччині, на Камчатці та на острові Сахалін.

Василь Попович,

краєзнавець, смт. Великий Бичків

При написанні матеріалу використано літературу: Szeghalmy Gyula: Felvidek (Budapest, Ma­gyar Varosok Monografiaja Kiado­hivatala, 1940); Ярослав Достал «Підка­рпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919-1938 рр.), Ужгород, 2014 р.

Фото – з Угорського Нацархіву через http://arcanum.hu/.