Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77

Кліпове мислення: менше тексту, більше картинок

Цікаво, як кліпове мислення та швидкісний ритм життя трансформують уподобання людей. Розлогі тексти сприймаються все складніше, і ми поступово все більше переходимо на споживання лише заголовків або картинок із підписами.

Американський журналіст Ніколас Карр в уже далекому 2008-му написав статтю «Ми всі тупіємо від Google?», в якій висловив серйозну стурбованість самим собою, коли не зміг прочитати книгу. Опитавши друзів та знайомих, він зрозумів, що у своїй проблемі не самотній. За спостереженнями Карра, чим більше людина користується інтернетом (а сучасні журналісти в ньому практично живуть), тим більше зусиль їй доводиться витрачати на читання розлогих текстів, що вимагають роздумів.


Задумалася я над цим після того, як натрапила на історії-картинки Даші Вернової про Вовка Собацю, які художниця спочатку викладала в ЖЖ, а потім – у Facebook. Картинки виявилися настільки популярними, що авторка зібрала їх у книгу, яка дуже непогано розходиться.
Потім я зацікавилася дуже популярним проектом «Гусь», який робить молода дівчина-ілюстратор Надія Кушнір. Картинки Гуся навіть розтягли на стікери Telegram. Дівчина передала авторські права, і тепер із зображенням Гуся можна купити чимало різноманітної продукції – чашок, футболок тощо.
Вовк Собаця та Гусь – проекти дуже різні. Детально промальована картинка Даші Вернової з’являється за кілька днів. Новий, більш схематичний Гусь народжується у Надії Кушнір майже миттєво. Спільне одне: все стисло і ясно, емоційна візуалізація життєвої ситуації, короткий підпис-думка, що спрямовує, – те, про що зазвичай якось «не прийнято» говорити, і виникає відчуття, що ти не один, хтось думає й почувається, як ти. Але при цьому, оскільки це не докладний текст, залишається простір для ширшого трактування, і кожен вкладає в картинку особистий смисл. 
Спосіб передання думок за допомогою картинок майже без слів, жанр стікерів, схоже, стає в нас останнім часом надзвичайно поширеним. По суті, обидва проекти – різновид коміксів, які ніколи не були в нас аж такими популярними, як, наприклад, у США або в Японії, бо у «народу, який більше за всіх читає» вважалися «низьким» жанром.
Під мінливий ритм життя поступово пристосовуються і ЗМІ, навчившись подавати інформацію у тому вигляді, в якому читач імовірніше її помітить – інфографіка й візуалізація, менше тексту і більше картинок.
«Відбувається загальний поворот до домінування візуальності над вербальністю, – вважає доктор філологічних наук, професор, автор численних книг із комунікативних технологій та інформаційних війн ГеоргійПочепцов. – Непрямими ознаками цього є захоплення простору розважальності винятково візуальними продуктами, наприклад, телесеріалами й відеоіграми.
До речі, переважна більшість американських телесеріалів має “приховану” інформацію медичного характеру. В серіалі “Елементарно” про Шерлока Холмса я бачу, як перед їжею усі герої багаторазово випивають склянку води, і розумію цей меседж. Це робиться тому, що в Університеті Південної Каліфорнії забезпечується попередня “зчіпка” режисерів, продюсерів та благодійних фондів, які шукають, куди можна вставити такі “кванти” правильної поведінки без порушення сюжету фільму.
Наступними кроками стають завдання із захоплення освіти. Інститут серйозних ігор у Великобританії повідомляє, що понад 10 % предметів середньої школи вже переведено в ігрову форму. І це свідчить про те, що в розвинених країнах сьогодні вже ставляться завдання подібного типу.
Уся наша цивілізація була створена вербально-друковано. Наприклад, друк призвів до сучасної картини світу, розділеної на держави за національною ознакою, створив сучасні науки й освіту. Література навчила людей емпатії та емоціям, що дозволяють краще розуміти інших.
Друк відірвав протестантизм від католицизму, розірвавши зв’язок влади і церкви, чого не відбулося із православ’ям. І це вважається однією з причин відставання східного світу від західного, оскільки в західному світі не виникла жорстка піраміда влади, давши право на різнодумство.
Люди стали менше читати, і це позначається на тому, що ми втрачаємо здатність критичного осмислення текстів. Люди готові повірити всьому, що їм розповідають. Звідси феномен фейків, який виник не просто так, а саме через те, що люди почали змінюватися. Їхні мізки стали іншими, вони зорієнтовані на візуальні структури, але ми поки що не навчилися адекватно передавати знання візуально, а не вербально.
Освіта перетворюється на безглуздя, якщо основні потоки візуальні, а знання ми не навчилися “пакувати” у візуальну форму, і зникають люди, які в змозі працювати мізками по-старому. Або повинна бути придумана більш потужна система, ніж людський мозок, яка з кліпів буде створювати осмисленість вищого рівня, або система вищої освіти в майбутньому буде деградувати, тобто залишиться лише кілька університетів, які працюватимуть з людьми із “нормальними” мізками. Недарма в Силіконовій долині намагаються захищати дітей від гаджетів. Уже сьогодні в США є проблема в породженні інновацій, оскільки з кінця 1990-х почалось падіння кількості патентів, що видаються. Потрібно створювати спеціально орієнтовані на інновації програми. І країни починають кардинально змінювати свої освітні програми.
Люди-споживачі були завжди. Просто кожне покоління потрапляє в ситуації, коли кількість споживачів, тобто тих, хто з комфортом живе за рахунок інших, збільшується. Для управління країною, наприклад, потрібно до 2-5 % людей з нормальною освітою. Тоді виникає природне запитання: навіщо вчити інших на тому ж високому рівні? Усе залежить від завдань».
Старт «кліповому мисленню», терміну останніх десятиліть, що описує спосіб сприйняття інформації новим поколінням, дали 1990-ті, коли з’явилися перші відеоролики. Слово «кліп» походить від анлійського clip, що означає «робити вирізки з газет чи фільмів». Вирізаючи основні моменти і складаючи їх у загальну історію, монтажер полегшує глядачу розуміння і показує загальну картину, не заглиблюючись у запропоновану тему. Кліпове мислення працює за тими ж принципами, що й відеокліпи, тобто людина сприймає навколишню дійсність як послідовність ніяк не пов’язаних між собою явищ, а не як однорідну структуру, що має на увазі взаємозв’язок усіх частинок.
Остаточні наслідки цього процесу зараз навряд чи хто може передбачити цілком. Одні говорять про те, що «кліповість» згубно впливає на сучасне суспільство і є однією з гострих соціальних проблем. Інші вважають, що кліпове мислення – не діагноз, а неминуче в наше століття інформаційних технологій явище: свідомість людини у природний спосіб підлаштовується під епоху. В умовах хаотичних потоків інформації і прискореного ритму життя у людини не завжди є час для глибокого й зосередженого аналізу. Їй потрібно бути багатозадачною, здатною виконувати кілька дій одночасно. До того ж кліпове мислення є своєрідним фільтром, запобіжником інформаційному перевантаженню. Це придбана якість, яка формується на основі умов існування та ритму життя, що змінюються. До сприйняття великих обсягів інформації, на думку відомої російської психологині Ради Грановської, більш схильними залишаються флегматики. Залежить це також від оточення, від завдань, які воно пропонує, й того, в якому темпі вони поступають.
Кліповий тип мислення передусім притаманний так званим міленіалам (народженим після 1981 року) – більшості молоді десь 20 років (яка тільки починає виходити на ринок праці). Ті, кому зараз 25-37 років, знаходяться на стику.
Про те, які труднощі, несподіванки і все ж таки бонуси чекають на роботодавців міленіалів; як навички, пов’язані з кліповим мисленням стикуються з компетенціями, які будуть затребувані в найближчі 10 років, і чи потрібно і як намагатися скорегувати кліпове мислення, я розмовляла із співзасновницею та керуючим партнером Changers, консалтингу із лідерства та управління персоналом Оксаною Семенюк.
«Перші наслідки кліпового мислення у нас з’явилися років 5-7 тому, – вважає вона. – Коли вчені почали багато досліджувати мозок і розмірковувати над тим, чому таке мислення все більше проникає в наші ряди.
Почну з плюсів, оскільки їх менше. Перший – це те, що кліпове мислення прискорює реакцію. Британський футуролог Джеймс Мартін, який на початку 1980-х передбачив епоху інтернету, розділяє людей на два типи: люди книги, які мають тривале мислення, і люди екрану, наділені кліповим мисленням. Перевага останніх – швидка реакція. Вони швидше реагують на будь-які стимули і зміни.
Другий плюс полягає в тому, що кліпове мислення захищає мозок від інформаційного перенавантаження.
Третій плюс – кліпове мислення розвиває багатозадачність. Сучасні молоді люди можуть одночасно робити багато завдань – слухати, писати в соцмережах, висловлювати якісь думки, щось шукати. Молоді співробітники в моїй організації надзвичайно швидко справляються з трьома завданнями одразу. Мені для цього потрібно було б 25 раз подумати, а вони вже зробили.
Але мінусів у кліпового мислення все-таки більше. Institute for the Future сформулював 10 навичок (компетенцій) майбутнього. Це:
  1. Розуміння сенсів;
  2. Соціальний інтелект;
  3. Адаптивне мислення;
  4. Міжкультурна компетентність;
  5. Здатність обробляти великі обсяги даних;
  6. Медіаграмотність;
  7. Міждисциплінарна компетентність;
  8. Проектне мислення;
  9. Управління інформацією;
  10. Уміння працювати віддалено.
Кліпове мислення відповідає лише двом із цих компетенцій – здатності обробляти великі обсяги даних і міжкультурній компетентності, де можна адаптуватися, дивитися і вивчати різні культури. А от в компетенціях, які в майбутньому будуть знаходитися на перших місцях, кліпове мислення не допомагає.
Перший його мінус полягає в тому, що людина не спроможна довго концентруватися на інформації. Її спроможність аналізувати помітно знижується, оскільки будь-яка інформація не затримується в свідомості та дуже швидко замінюється новою. А від того, наскільки людина вміє обробляти інформацію і витрачати на це тривалий час, встановлюючи причинно-наслідкові зв’язки, дуже залежать її успіхи в кар’єрі й у житті загалом.
Молоде покоління дійсно має повністю кліпове мислення, не вміє виокремлювати головного, аналізувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки. Воно сприймає інформацію короткими перебіжками.
Другий мінус кліпового мислення в тому, що воно послаблює відчуття співпереживання. Потоки інформації про насилля, нещастя, різні катастрофи, які виливаються з телевізора, Youtube та всіх доступних ЗМІ поступово знижують поріг чутливості людини, рівень її заглиблення в співпереживання і співчуття іншим людям. Ми просто не встигаємо заглиблюватися в емоції, які відповідають за емпатію, співпереживання і співчуття.
Третій мінус, про який багато говорять в усіх освітніх закладах, – це зниження рівня успішності й коефіцієнту засвоєння знань. В усьому світі вчителі б’ють на сполох через те, що діти дуже мало читають, часто не розуміють змісту прочитаного. Викласти чужі думки і накласти на них власний аналіз для них – надзавдання. Учні швидко забувають те, чому їх навчили зовсім нещодавно. Рятівним колом є нові форми уроків, які практикують вчителі в сучасних школах, коли діти переказують, те, що прочитали, і є дискусія, в якій вони можуть висловлювати і зв’язувати в розмові думки.
Четвертий мінус кліпового мислення – перенасичення рекламною інформацією. У будь-якій рекламі, у нав’язуванні чогось головна ставка робиться на емоції. Люди мислять дуже поверхово, не вміють аналізувати, видають думки, які вони почули від когось іншого. Коли починаєш шукати глибину якимись питаннями, виявляється, що власної точки зору немає. Оскільки людина не має накачаного м’язу аналізувати, то поступово втрачає здоровий глузд, йде на поводу інстинктів і емоцій, стає більш піддатливою до впливу маніпуляцій.
Українське суспільство зараз знаходиться в ситуації, коли емоції драйвлять всім, аналізувати складно, бо одна погана подія-зрада швидко змінюється іншою. І це стратегія страху і маніпуляцій, яку Росія взяла на озброєння в усьому, що вона робить, дуже чітко розуміючи, як нас можна підкосити і знищити. Коли ми діємо на емоціях, не аналізуємо, не пропускаємо інформацію через свою раціональну частину, маніпулювати нами можна дуже легко. Це постійно використовують політики. Особливо у виборчих кампаніях. Тому зараз надзвичайно важливо робити якомога більше для того, щоб люди вчилися встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, аналізувати і розуміти ключові причини того, що відбувається. Тренувати тривале мислення, вводити нові навчальні формати. Наприклад, вивчення явищ з точки зору парадоксальності: Моцарт – геніальний композитор, який написав багато різних музичних творів, але помер у злиднях; Бетховен писав грандіозні симфонії, але був глухим. На основі цього методу парадоксу включають і змушують працювати аналітичне мислення.
Зараз популяризується читання текстів філософів і класиків художньої літератури, яка вся вибудована на причинно-наслідкових зв’язках. Невеликий відсоток заможних і професійно просунутих людей навчають своїх дітей переважно без гаджетів, вимагають, аби вони займалися класичною музикою та підходящими видами спорту. Тобто, по суті, дають їм освіту за старим принципом, який сприяє формуванню послідовного, а не кліпового мислення. Яскравий приклад – засновник компанії Apple Стів Джобс завжди обмежував кількість сучасних пристроїв, які діти використовують вдома.
Дуже популярним стає відпочинок на певний час від будь-якої інформації. Не вмикати і не дивитися телевізор, соціальні мережі, нічого. Це необхідно робити. Дуже добре, якщо це вдається раз на тиждень або хоча б кілька разів на місяць».
Текст: Ганна Дрозд




Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.