Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » Миттєвості трагічної історії берегівських євреїв ХХ століття

Миттєвості трагічної історії берегівських євреїв ХХ століття

Цю публікацію, як вже анонсувалася, присвячується «Дням єврейської культури в Закарпатті». Написана вона на основі книги Хуго Грюна «Зниклі тіні» та спогадів Дюли Ріхтера

У 200-му році лондонське видавництво «Вікінг» випустило спогади нашого земляка, берегівчанина Хуго Грюна (1930-1996). Ця цікава книга має символічну назву «Зниклі тіні». Бо, на думку автора, вже немає багато чого, що колись із самого народження його оточувало. Стільки всього навіки зникло з реальної дійсності. Тому зі щемливою ностальгією він у 1989 році відвідав знайомі з дитинства куточки стародавнього міста. І якщо «У Карпатській рапсодії» Бейли Іллеша, розгорнута панорама нашого міста початку ХХ століття, то спогади Хуго Грюна переносять нас у Берегово 30-40 років. Чудово доповнюють яскраві сторінки, присвячені Берегсасу, фоторепродукції Гейзи Ігнаца (1880-1961).
Велика родина автора мемуарів володіла у місті цілою торговою мережею. Хуго Грюн згадував, що його дядько Йозеф Вейфельд мав власний текстильний магазин на площі Кальвіна  (тепер вона названа на честь відомого угорського письменника Дюли Ійєша). Поряд, ліворуч, другий дядько – Самуїл Нейман – відкрив взуттєву крамницю з гарантією «на все життя». Пан Нейман народився, як і батько Хуго у Варах, але на 13 років раніше, у 1887 році. Після школи навчався професії чоботаря і у 1910 році відкрив власну справу. Через сім років – свій фірмовий магазин. Був він і відомим меценатом, засновником інтернату для дітей-сиріт. Разом із дружиною Юдітою Трувасер виховували дітей Ігнаца, Габора та Барбару.
На вулиці Бочкаї (сьогодні Богдана Хмельницького) тримали свої крамниці далекі родичі Хуго – родини Бернерів та Кастенбаумів. Так, Лоці Бернер мав продовольчу крамницю та нічний клуб, де маленький Хуго з друзями любив бити у барабани. Давид Кестенбаум – власник магазину будівельних матеріалів, народився у 1906 році в Берегсасі. Цей торговельний заклад разом із компаньйоном, батьком Хуго, відкрив у 1930 році. .
Ще один родич Грюнів – Шаломон Клейн – започаткував у 1900 році в нашому місті слюсарну майстерню. Мав постійне замовлення від «Банку легіонерів», комітатського управління, залізниці тощо. У його майстерню також любив заглянути Хуго. Протягом 36 років пан Клейн був членом Промислового товариства.
Батько хуго Гейза Грюн (1940-1944) був власником лісопильні, кількох крамниць та гуртового складу лісоматеріалів. Але, до того, як стати заможним, він з дитинства був прилучений до важкої селянської праці. Їх невеличкий фермерський маєток знаходився у селі Вари. Коли батька забрали на Першу світову війну, у 1914 році, юнак взяв на себе обов’язки по утриманню великої єврейської родини, де він був найстаршим. Відтак, його чекала важка праця на деревообробному заводі. Вже у 1924 році, як кажуть, встав на ноги. Відкрив власну справу. Спочатку була невеличка пилорама, де працювало лише троє робітників. Поступово бізнес розширювався. В якійсь мірі цьому допоміг  шлюб із Белі, донькою заможного торговця з Сільця. У 1930 році народився син Хуго, через кілька років, ще один – Гобі.
Багато чого цікавого та маловідомого  можна довідатися зі спогадів Хуго Грюна та Дюли Ріхтера. Окремо хочу зупинитися на житті єврейської громади міста, яка зосереджувалася навколо Великої синагоги (на фото). Батьки Хуго та Дюли мали там власні місця. Рабином у той час був Шоломон Гірш, який загинув у 1944 році у фашистському таборі Аушвітц (про це нагадує меморіальна дошка (на фото) встановлена на стіні перед входом на єврейському кладовищі в Берегові). Народився у 1891 році в місті Егер. Після закінчення школи навчався на рабина у Пожоні (Братислава). Тут і залишається служити до 1916 року, а відтак – його зараховано на військову службу польовим священиком. Він був на російському та італійському фронтах, ніколи не боявся йти на лінію вогню, щоб підтримати духовно воїнів, тому і отримав кілька високих нагород за хоробрість. Після війни поселився у Берегові, де з 1931 року діє головним рабином. Був одним із організаторів саботажу єврейських законів в 1938-1941 років. У 1944 році не прийняв запропоновану допомогу врятувати життя від колишнього бургомістра міста, греко-католицького священика Єнева (Євгена) Ортутая і разом зі своїми співвітчизниками розділив трагічну долю єврейського народу.
Ще трохи історії. Дані перепису 1839 року повідомляють, що єврейська громада Берегсаса налічувала 263 особи. Статистика перепису 1848, 1869 і 1973 років свідчить про зростання чисельності єврейського населення. Воно займалося в основному торгівлею, ремісництвом та виноробством, хоча були і такі, хто працював виключно на освітянській або лікарській ниві. Перші ж єврейські родини постійно проживати в нашому міст з середини ХVІІІ ст. Це був час правління  Марії-Терезії (1740-1780 рр.), яка проводила політику протекціонізму, підтримувала розвиток промисловості і торгівлі.
Хуго Грюн про це добре знав, тому й шанував і любив свою землю, де народився, де були його коріння. Матеріали для написання спогадів почав збирати  ще в 1951 році, коли навчався на рабина в місті Цинцинаті в США. У них зібрані свідчення жертв Голокосту, архіві документи, спогади про особисто пережите. Усе це стало джерелом для створення  книги «Зникаючі тіні», якій відчувається не тільки щемливий біль людини, в якої загинули у фашистських таборах смерті батько, молодший брат Гобі, близькі родичі, а й звернення до всіх: зробити все, щоб ніколи це страхіття не повторювалося. І філософська настанова у кінці книзі: «Часу мало, а завдання важливе. Зло реальне. Так, як і добро. Є можливість вибору. І серед нас не так багато обраних, як тих, що обирають. Життя – святе. Будь-чиє життя. Моє і твоє. І в тих, хто був до нас, і тих, хто буде після».
У роки Другої світової війни євреї Європи  зазнали справжнього геноциду. Їх силоміць вивозили у підготовлені для нелюдської роботи, страшних експериментів та власне, знищення фашистські табори смерті: «Аушвітц», «Біркенау», «Дахау», «Дора», «Фау-1», «Фау-2»…. Причому, поголовно – і чоловіків, і жінок, старих та дітей. Там їх очікували нелюдські муки і страждання, голод і холод, тиф, дизентерія, смерть у газових камерах чи на шибеницях. У цьому трагічному списку і родини наших земляків Хуго Грюна та Дюли Ріхтера.
Починалася ця жахлива трагедія із закону від 28 травня 1938 року щодо обмеження прав євреїв на теренах Угорщини. Їм заборонялося увечері з’являтися на вулицях, відвідувати театри, кінозали, майно забиралося представниками влади, їх було зобов’язано у вечірній час затемнювати вікна в помешканнях та оселях…
Закон ІV від 4 травня 1941 року не дозволяв шлюби між представниками християнської та іудейської віри. Євреям навіть заборонялося залицятися до дівчат іншої національності. Вони носили на лівому боці грудей спеціальну позначку – шестикутну зірки Давида.
Згідно із секретним розпорядженням, яке видали 16 грудня 1942 року під жупани нашого краю, – «Про виконання підготовчих робіт по наказу міністерства Збройних сил Угорщини з питання залучення населення єврейської національності віком від 18 до 30 років для підготовки до призову у військові трудові табори», усі працездатні єврейські чоловіки були етаповані у ці табори. Більшість із них там загинула від тяжкої праці, голоду, хвороб та знущань.
Дюло Ріхтер згадував, що перед депортацією владою були складені так звані харчові списки на одержання хлібних карток. До них були внесені всі члени єврейських родин: від немовлят до дідусів. На цей час доросле чоловіче населення вже було у робітничих таборах. На початку квітня 1944 року в будинок Ріхтерів по вулиці Рожошкерт завітали угорські жандарми, детектив у цивільному і представник місцевої влади, вони запропонували залишити вдома усі цінні речі, в тому числі й гроші, вироби із золота, персидські килими тощо. Був складений акт, а будиночок опечатали. Дюло разом із батьком і матір’ю опинився у берегівському «гетто», яке знаходилося на території колишнього другого цегельного заводу. За невеликий час було зібрано вісім тисяч євреїв, з них дві тисячі – мешканці довколишніх сіл. До слова, у Берегові тоді мешкало всього 18 тисяч громадян, за колючим дротом «гетто» у жахливих умовах перебувала третина населення міста. Жили вони в сушарках по 8-10 чоловік в секції. Постійний голод та спрага. Від голодної смерті їх рятувала допомога доброзичливих берегівчан, які перекидали через паркан з дроту харчі. Це завдяки свідченням Дюли Ріхтера дізналися, що серед тих, хто передавав харчі, був і знаний лікар-хірург Берталон Ліннер, якого він знав особисто.
Подальша доля родини Ріхтерів та Грюнів писалася мов під копірку кровавими чорнилами. Наприкінці квітня – родина Ріхтерів, родина Грюнів – у травні, останнім потягом у вагонах, в яких раніше перевозили худобу, як і сотні їх родичів та знайомих, були відправлені у табір смерті «Аушвітц». Хоча перед тим їм цинічно пообіцяли, що з «гетто» вони будуть переведені на сільськогосподарські райони  у західні райони країни. Уже в Чопі здогадалися, куди їх везуть.
У «Аушвітці» Хуго Грюн усього два дні був разом з мамою і братом. Від смерті його врятувало те, що до своїх неповних 14-ти він додав ще чотири роки і разом з дорослими працював на виснажливій, важкій роботі. Батько не витримав знущань і важкої праці – помер у Хуго на руках. Ще раніше молодший брат Гобі загинув у газовій камері (пізніше він, як світлу пам’ять про нього, добавить до свого імені й ім’я брата: Hugo Gabriel Gryn (саме так вибито на його надгробку на лондонському цвинтарі). Мати в цей час знаходилася в жіночому трудовому таборі.
Хуго Грюн згадував: «Усіх поділили на сотні, а військова есесівська варта не покидала нас ні на мить, усе виконувалося лише по команді або за сигналом. Конвоїри-есесівці були дуже жорстокі. За будь-яку провину карали фізично. Ми терпіли все, бо інакше легко можна було «заробити» кулю в чоло і попрощатися з життям. Працювати доводилося ледь не цілий світовий день у каменоломні. Їсти майже не давали. Бруква на воді раз на добу – от і весь раціон. Багато людей вмирало. Тих, хто ледве стояв на ногах, добивала варта….».  
З «Аушвітцу» його відправляють у Німеччину, в табір «Лібероз». В’язні будували лінію електропостачання для курортного містечка Улесдорф, де проживало багато нацистських родин. Звідти Хуго Грюн потрапляє на каторжні роботи в Баухоф в «арбайтен-команду»….
Дюло Ріхтер у «Аушвіці» лише був кілька годин разом з батьками. Від смерті його врятувало те, що він теж додав собі кілька років і разом із дорослими працював на виснажливій роботі. Батько загинув у газовій камері, а мати в цей час знаходилася у жіночому робітничому таборі.
Дюло-бачі згадував: «Не раз із вуст катів було чути брутальні викрики: «Ви тут усі здохнете». Але всі жахи були попереду. З «Аушвіцу» його відправляють у табори смерті «Фау» в «арбайтен-команду».
Із 96 тисяч євреїв, які мешкали в Закарпатті до 1944 року, додому повернулося не більше 7-ми тисяч, у тому числі  в Берегово – 1100. Саме таку кількість своїх співвітчизників назвав Дюло Ріхтер, якій працював завідувачем складу і писарем у благодійній їдальні, що діяла на кошти Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету «Джойнт» і Міжнародний Червоний Хрест через свої підрозділи в Румунії.
Серед тих хто повернувся були Хуго Грюн та Дюла Ріхтер з мамами. Навіть, мешкали вони поруч на вулиці Рожошкерт. Вже після звільнення, у 1945 році, Хуго Грюн розшукав матір у Берегові, яку раніше звільнили з робочого табору. Невдовзі він емігрує до Великобоитанії. Звідти переїжджає в США, де у 1957 році після закінчення навчання був висвячений на рабина. Повернувшись в Лондон одружився на Жаклін Селбі. Згодом, за підтримки Всесвітньої спілки прогресивного іудаїзму відправляються в Індію, де у молодого подружжя народжується син Габрієль (Гобі), на честь загиблого у газовій камері молодшого брата Хуго.
Протягом 30 років служив у реформістської синагозі в Лондоні, навіть виступав із проповідями на радіостанції Бі-Бі-Сі. Батьківщину відвідав тільки у 1989 році, разом із донькою Наемою, тележурналістом за фахом. Уже в перші години перебування в Берегові завітав у синагогу (на фото після ремонту) разом із шкільним товаришем Йосиом Теллером, де помолився за всіх загиблих у фашистських таборах смерті берегівських євреїв. Мабуть, там,у синагозі, під час молитви, або на єврейському кладовищі (на фото), коли відвідував могили предків, народилася назва спогадів майбутньої книги – «Зникаючі тіні».
Зустрівся він і зі своїм колишнім сусідом Дюлою Ріхтером (1928-2014), з яким товаришували у дитинстві. Поспілкувались, пригадали страхіття фашистського рабства. До речі, у пана Ріхтера теж загинув батько в таборі «Аушвітц» (свого часу мав власну галантерейну крамницю в самому центрі міста, біля реформатської парафії). Дюло Ріхтер під час однієї з наших передостанніх зустрічей, з болем наголосив, мабуть, від імені всіх своїх співвітчизників : «Ми залишилися на все життя душевними інвалідами, але вважаю, що геноцид проти єврейського народу – не тільки наша трагедія, але й трагедія німців».
Під час відвідання рідного для батька міста, був знятий відеофільм донькою Наомі, за фахом письменниця та тележурналіст. Згодом його показали деякі провідні телеканали Великобританії. Знімався він на вулицях старовинного Берегова, на єврейському цвинтарі у Сільці. З цього села була мати Хуго Грюна – Белі.
18 серпня 1996 року Хуго Грюн раптово помер. Мабуть, не витримало серце від усього пережитого і побаченого. Все це він скрупульозно задокументував у своїх спогадах. Вже після його смерті, завдяки старанням доньки, з’являються його мемуари «Зникаючі тіні». Нажаль, кілька років тому, не стало і Дюли Ріхтера. Похований він на єврейському цвинтарі в Берегові (на фото).

Валерій Разгулов для Першого Кабельного



скачать dle 11.3




ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.

ПОПУЛЯРНЕ / КОМЕНТАРІ
  1. Вишиванка як унікальний код твого краю. Від Луганська до Львова – особливості вишиванок кожного регіону (фото)
  2. Пейзаж гори Піп Іван переміг на міжнародному конкурсі фотографії Wiki Loves Earth 2016 (ФОТО)
  3. Бійці 128-ї бригади не перестають дивувати всю Україну (ФОТО)
  4. Закарпатка у "бікіні" підкорила суддів та завоювала призове місце на Чемпіонаті світу
  5. Жахлива аварія на Рахівщині: водії обидвох авто загинули на місці події
  6. Російські ЗМІ стверджують, що на Закарпатті знаходиться база інопланетян/ВІДЕО
  7. УВАГА! Коли працівник ДАІ має право зупиняти автомобліь?
  8. Пастух із Карпат до сліз розсмішив користувачів соцмереж: "Люба людина тут бути не годна!"
  9. ДТП у Ясіня: 21-річна жителька Львова влетіла в опору моста (ФОТО)
  10. Цікаво! Вся правда про те, як українці стають справжніми "хохлами"

«    Червень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930