Містичне озеро Несамовите – там, де народжується град та спочивають грішні душі
29-07-2018, 10:45. Розмістив: redaktor
У красиве українці залюблені, мабуть, генетично. А таємниче вабить та одночасно жахає будь-яку людину. У мальовничому куточку Карпатського заповідника, що вражає незайманою природою, на схилі вершини Туркул знаходиться озеро Несамовите, яке гуцули називають «гірським оком». Воно розташувалось в улоговині, котру створив льодовик тисячі років тому.Місцевість поблизу Несамовитого вражає доісторичними формами. Недалеко знаходяться хребти Великі та Малі Козли, які розсікають долину з озером на три частини. Хребти складаються з гострих, неприступних скель. Місцевість поблизу таємничої водойми вражає контрастами. Хребти, що являють собою неприступні скелі, ділять долину на частини. На зеленому килимі красуються ніжні квіти, далі розмістилися пухнасті сосни. Тут можна зустріти круті ущелини, напитися холодної дзеркальною води зі струмочка, побачити краєвиди, які зачаровують величчю і красою. З цим сильно контрастує долина, де лежить саме Несамовите: на великому рівному полі цвітуть гірські квіти, а за ними - простягаються поля пухнастою альпійської сосни.
За кількома легендами, якщо кинути камінь в озеро то можна накликати жахливу негоду, що принесе з собою шквальний вітер і зливи.
Інша легенда говорить, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить - там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби - там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.
Тільки мешканці сусідніх сіл відають, яку шкоду їхнім домівкам завдає влітку град, що його народжує Чорногора. І тому всі вони свято шанують звичаї і дотримуються повір’їв. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, - шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.
А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це - шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах.
Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите - спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.
Було це давно, повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб'єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив'язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під'їхав до газди і питає:
- Що ви тут шукаєте так пізно?
- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.
- Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму. Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір'ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.
- Що то ви собі за таку роботу найшли серед літа? - дивується верховинець.
- Це душі померлих грішників заготовляють град, - пояснює панок. - Коли вони ще жили - то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.
Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними хвилями об береги і викинуло геть на скелі гостя.
Є й не такі страшні легенди. Наприклад, кажуть, якщо вмитися в Несамовите, то протягом року знайдеш своє щастя. Недалеко від озера, під Туркулом, колись стояла фабрика, виготовляються ліки з високогірних рослин. Її зруйнував зсув, після якого утворилося ще одне озеро (неподалік від Несамовитого). Втім, воно зараз активно заростає альпійської сосною, і знайти його досить важко.
Такі різноманітні легенди існують серед місцевих жителів. Але як і будь-які гори , чи глибокі озера, Озеро Несамовите не жаліє необачних. У народі здавна відоме просте правило: береженого Бог береже.
Ніхто з гуцулів не купається в озері, хоча глибина його не перевищує 1,5 метри. Люди не ловлять рибу, бо її немає. Навіть жаби не квакають, наче чогось бояться. Дно містичної водойми, що простяглася на 88 метрів у довжину та на 45 у ширину, вкрите великими валунами.
Озеро Несамовите дійсно нагадує величезне око, яке спостерігає навколо, тому й не засипає. Таємниче диво мов магнітом притягує туристів.
Повернутися назад