Що кладуть до Великоднього кошика: українські традиції

Священнослужителі розповідають, що строгих церковних правил щодо вмісту кошика немає. Скоріше це традиції та звичаї, освячені часом та прийняті церквою. Водночас священики закликають ставити до кошика тільки скоромні продукти, тобто ті, від споживання яких відмовлялися під час Великоднього посту, та не класти у кошик екзотичні фрукти, привезені із-за кордону продукти.

Дбайливі господині кладуть до Великоднього кошика різні продукти, часто вміст кошика різниться в залежності від регіону України, адже традиції та звичаї всюди свої.

Однак деякі – так би мовити базові – продукти мають бути в кожному святковому кошику.

Цікаво, що звичний сьогодні кошик раніше найпоширенішим був на Поліссі, оскільки там займалися лозоплетінням. На Галичині ж носили страви на освячення в хустках, скатертинах, а також бесагах (подорожніх подвійних мішках).

Визначальне місце у Великодньому кошику посідає паска як символ Воскресіння та Небесного Царства. Із випіканням паски пов’язані безліч традицій, зокрема, цей «ангельський хліб» готується із солодкого дріжджового тіста на яйцях і маслі. Цікаво, що господині випікають паску промовляючи молитви і тільки з чистими помислами. На західній Україні жінкам заборонено «сідати» під час випікання цього символу Великодня – кажуть, тоді «тісто сяде». Особливо смачними є паски, випечені у печі, як зазвичай це роблять на Гуцульщині. Прикрашають там паски хрестами з тіста.

Приміром на Закарпатті прийнято пекти паску в ніч з п’ятниці на суботу або ж у суботу вранці, зверху на неї кладуть сплетену з 4 смужок тіста косичку, вирізані з тіста колоски, а посередині – сонце.

На Східній Україні паскою називають спеціально прикрашену пірамідку з утрамбованого сиру, а паскальний хліб називають кулічом. При чому, в українській мові слова «кулич» немає, а тому, по суті, «кулич» і «паска» тотожні поняття. Крім того, на сході України готують бабку, куди додають багато цукру і поливають алкоголем для повнішого смаку.

До слова, на Київщині, Полтавщині та деяких інших центральних і північно-східних районах України також несуть святити «сирну паску». На Сході часто у кошичок кладуть також баранця або ягнятко, випечене з тіста у спеціальній формі або вирізьблене з масла, як символ Ісуса, що приніс себе в жертву за гріхи світу.

Також традиційно до кошика кладуть шинку та ковбасу, адже освячення м’ясних страв сягає коренями ще до старозавітної Пасхи: на це свято споживали жертовне ягня. Ягня – це прообраз Ісуса Христа, який своєю жертвою відкупив наші гріхи та врятував від влади смерті.

Господарі готують м’ясні вироби завчасно, це є також своєрідною традицією. Із четверга чоловіча частина родини збирається, щоб «закоптити» шинку і ковбасу, зроблену власними силами. Так це відбувається на Прикарпатті.

На Закарпатті у Великодньому кошику почесне місце займає шовдар – культова страва, яка готується двічі на рік і являє собою свинячий окіст із тонким салом і добре обсмаленою шкіркою. Цікаво, що за словами однієї з мешканок Закарпаття, там раніше до кошиків м'ясо не клали, зараз змінили цю традицію.

Цікаво, що в центральних і північно-східних районах України окремо несуть святити на підносі смажене молочне порося з хроном у зубах.

Продуктами Великодня є також молочні продукти. Масло для кошика трохи розтоплюють і перекладають у невеличку неглибоку посудинку, сир обирають твердий.

На Закарпатті сир готують власноруч, звурджуючи молоко, яке загортають у марлю чи відкидають на друшляк, щоб сформувалась грудка. Крім того часто господині додають при виготовленні сиру жовток, який надає продукту гарного забарвлення.

Символом Великодня є безперечно яйця, писанки і крашанки. Писанки – це сирі яйця, покриті кольоровими геометричними або рослинними орнаментами, що означають життя, добробут та достаток.

Крашанки – це зварені на твердо в воді з цибулевим лушпинням яйця, тому крашанки червоного кольору і їстівні.

На східній Україні частіше освячують крашанки, а жителі заходу – писанки, які потім зберігають увесь рік в оселі для захисту. Також прийнято дарувати писанки один одному в день Великодня.

На Галичині кладуть і крашанки, і писанки, і яйце без шкаралупи, тоді як у центральній Україні несуть освячувати цілі яйця. Раніше на центральній Україні для кожного була своя крашанка. Натомість на Галичині одне яйце ділили поміж усіма членами сім'ї. Ця традиція збереглася, зараз на Прикарпатті на пасхальному столі обов’язково повинно бути одне круто зварене почищене яйце, яке ділять поміж усіма членами родини.

На всій території Україні прийнято на стіл класти крашанки, якими так люблять бавитися діти, стукаючись ними чи шукаючи їх у схованках.

До Великоднього кошика також потрапляє хрін (помитий і очищений). Це символ гіркоти гріха, від якого Ісус нас відкупив своєю смертю і воскресінням.

Замість хрону на Закарпатті є також звичай класти часник.

Сіль — символ повноти та достатку. У Біблії сіль символізує спосіб зв’язку між Богом і його народом. До того ж сіль вважають оберегом. Великодній кошичок прикрашають першими квітами, гілочками барвінку, який є вічнозеленою рослиною.

По дорозі до церкви й додому кошичок прикривають від пилу вишитою серветкою. Перед посвяченням серветку а також всі обгортки і кришки знімають, щоб свячена вода попала безпосередньо на їжу. Запалюють воскову свічку.

Цікавим є звичай класти до Великоднього кошика пляшку вина. Однак священики не заохочують його приносити до храму, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку. Так роблять у центральних та східних областях України, а також на Закарпатті, де обов’язкова умова – щоб вино було виготовлене власноруч.

Також цікавим звичаєм на Закарпатті є те, що на низ кошика кладуть сіно, щоб цілий рік у хаті був добробут. Чимало опитаних нами закарпатців зізналися, що освячують також гроші: гривні або долари США. Потім купюру упродовж всього року носять у гаманці "на розплід". Також закарпатці кладуть до кошика тертий буряк з хріном. Інколи навіть мед і перстні.

Цікаво, що у східній частині України все, що було посвячене, а не з’їлося – паперові серветки, обгортки, фольгу від шоколаду, шкаралупки від крашанок, залишки їжі, яка зіпсулася, – не викидають, а закопують, де люди не ходять (наприклад, у кутку городу), або спалюють.

Автор: Іванка Сіра